Шевченко наймичка скачать аудиокнигу

Прибігають Мовчки зупинились. Перед самим перелазом Дитина сповита Та й не туго, й новенькою Свитиною вкрита Бо то мати сповивала І літом укрила Останньою свитиною.. Дивились, молились Старі мої. А сердешне Неначе благає Випручало рученята Й до їх простягає Манюсінькі... і замовкло, Неначе не плаче, Тілько пхика. А що, Насте? Я й казав От бачиш? От і талан, от і доля, І не одинокі Бери ж лишень та сповивай... Ач яке, нівроку Неси ж в хату, а я верхи Кинусь за кумами В Городище... Чудно якось Діється між нами Один сина проклинає, З хати виганяє, Другий свічечку, сердешний, Потом заробляє Та, ридаючи, становить Перед образами Нема дітей.. Чудно якось Діється між нами III Аж три пари на радощах Кумів назбирали Та ввечері й охрестили І Марком назвали. Росте Марко. Старі мої Не знають, де діти, Де посадить, де положить І що з ним робити. Минає рік. Росте Марко І дійна корова У розкоші купається. Аж ось чорноброва Та молода, білолиця Прийшла молодиця На той хутір благодатний У найми проситься. А що ж, каже, возьмім, Насте. Возьмімо, Трохиме, Бо ми старі, нездужаєм, Та таки й дитина, Хоча воно вже й підросло, Та все ж таки треба Коло його піклуватись. Та воно-то треба. Бо й я свою вже часточку Прожив, слава Богу, Підтоптався. Так що ж тепер, Що візьмеш, небого? За рік, чи як? А що дасте. Е, ні треба знати, Треба, дочко, лічить плату, Зароблену плату, Бо сказано хто не лічить, То той і не має. Так отак хіба, небого? Ні ти нас не знаєш, Ні ми тебе. А поживеш, Роздивишся в хаті, Та й ми тебе побачимо Отоді й за плату, Чи так, дочко? Добре, дядьку. Просимо ж у хату. Поєднались. Молодиця Рада та весела, Ніби з паном повінчалась, Закупила села. І у хаті, і надворі, І коло скотини, Увечері і вдосвіта А коло дитини Так і пада, ніби мати В будень і в неділю Головоньку йому змиє Й сорочечку білу Що день божий надіває. Грається, співає, Робить возики, а в свято То й з рук не спускає. Дивуються старі мої Та моляться Богу. А наймичка невсипуща Щовечір, небога, Свою долю проклинає, Тяжко-важко плаче І ніхто того не чує, Не знає й не бачить, Опріч Марка маленького. Так воно не знає, Чого наймичка сльозами Його умиває. Не зна Марко, чого вона Так його цілує Сама не зїсть і не допє, Його нагодує. Не зна Марко, як в колисці Часом серед ночі Прокинеться, ворухнеться То вона вже скочить, І укриє, й перехрестить, Тихо заколише Вона чує з тії хати, Як дитина дише. Вранці Марко до наймички Ручки простягає І мамою невсипущу Ганну величає... Не зна Марко, росте собі, Росте, виростає.