Шевченко наймичка скачать аудиокнигу

НАЙМИЧКА ПРОЛОГ У неділю вранці-рано Поле крилося туманом У тумані, на могилі, Як тополя, похилилась Молодиця молодая. Щось до лона пригортає Та з туманом розмовляє Ой тумане, тумане Мій латаний талане Чому мене не сховаєш Отут серед лану? Чому мене не задавиш, У землю не вдавиш? Чому мені злої долі, Чом віку не збавиш? Ні, не дави, туманочку Сховай тілько в полі, Щоб ніхто не знав, не бачив Моєї недолі.. Я не одна, єсть у мене І батько, і мати... Єсть у мене... туманочку, Туманочку, брате.. Дитя моє мій синочку, Нехрещений сину Не я тебе хреститиму На лиху годину. Чужі люде хреститимуть, Я не буду знати, Як і зовуть... Дитя моє Я була багата... Не лай мене молитимусь, Із самого неба Долю виплачу сльозами І пошлю до тебе. Пішла полем, ридаючи, В тумані ховалась Та крізь сльози тихесенько Про вдову співала, Як удова в Дунаєві Синів поховала Ой у полі могила Там удова ходила, Там ходила-гуляла, Трути-зілля шукала. Трути-зілля не найшла, Та синів двох привела, В китаєчку повила І на Дунай однесла Тихий, тихий Дунай Моїх діток забавляй. Ти, жовтенький пісок, Нагодуй моїх діток І скупай, і сповий, І собою укрий І Був собі дід та баба. З давнього-давна, у гаї над ставом, Удвох собі на хуторі жили. Як діточок двоє, Усюди обоє. Ще змалечку удвох ягнята пасли. А потім побралися, Худоби діждалися, Придбали хутір, став і млин, Садок у гаї розвели І пасіку чималу Всього надбали. Та діточок у їх бігма, А смерть з косою за плечима. Хто ж їх старість привітає, За дитину стане? Хто заплаче, поховає? Хто душу спомяне? Хто поживе добро чесно В добрую годину І згадає, дякуючи, Як своя дитина?.. Тяжко дітей годувати У безверхій хаті, А ще гірше старітися У білих палатах, Старітися, умирати, Добро покидати Чужим людям, чужим дітям На сміх, на розтрату II І дід, і баба у неділю На призьбі вдвох собі сиділи Гарненько, в білих сорочках. Сіяло сонце, в небесах Ані хмариночки, та тихо, Та любо, як у раї. Сховалося у серці лихо, Як звір у темнім гаї. В такім раї, чого б, бачся, Старим сумувати? Чи то давнє яке лихо Прокинулось в хаті? Чи вчорашнє, задавлене Знов поворушилось, Чи ще тілько заклюнулось І рай запалило? Не знаю, що і після чого Старі сумують. Може, вже Оце збираються до Бога, Та хто в далекую дорогу Їм добре коней запряже? А хто нас, Насте, поховає, Як помремо? Сама не знаю Я все оце міркувала, Та аж сумно стало Одинокі зостарілись... Кому понадбали Добра цього?.. Стривай лишень Чи чуєш? щось плаче За ворітьми... мов дитина Побіжім лиш.. Бачиш? Я вгадував, що щось буде І разом схопились Та до воріт...